Суддя під мікроскопом

Судді вигорають не лише від надмірного навантаження, а й від життя «під мікроскопом», говорить член ВРП Світлана Шелест в інтерв»ю Блогу для ІА "Укрінформ".

Посада судді не для слабких. Шлях від наміру стати суддею до початку здійснення правосуддя пройдуть лише надзвичайно мотивовані, залишаться працювати лише дуже терплячі. Адже це не просто випробування на смузі перешкод, в цьому океані постійно виринають непрогнозовані айсберги, щоб тебе зупинити. Шлях до набуття повноважень може тривати від двох до восьми років, включає 15 стадій добору із залученням до перевірки кандидата великої кількості органів із різними функціями та повноваженнями.

Тож, з чого починаємо? Кандидат має бути не молодшим тридцяти років, мати вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років. Пройти відбірковий іспит, спеціальну перевірку НАЗК Національної поліції, ДСА, закладу охорони здоров’я, закладу освіти тощо, далі пройти спеціальну підготовку у Національній школі суддів України, скласти кваліфікаційний іспит і за його результатами потрапити до кадрового резерву. Далі чекати оголошення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (ВККС) конкурсу на заміщення вакансій у судах. Пройшовши конкурс, отримати у ВККС рекомендацію для призначення  на посаду судді. Відповідно до внесеної ВККС рекомендації Вища рада правосуддя на своєму пленарному засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить відповідне подання Президентові України. Далі чекати Указу про призначення. Далі знову чекати, на цей раз – складання присяги, щоб набути повноважень судді. Звісно, в процесі добору на посаду судді перевіряються не лише знання, доброчесність кандидата, але й психологічна стійкість кандидата.

Перебування у кадровому резерві далеко на для всіх увінчується успіхом. Можуть збігти три роки, впродовж яких дійсні результати кваліфікаційного іспиту, а конкурс в суд ВККС так і не оголосить. І якщо до цього часу ти все ще прагнеш стати суддею, через незалежні від тебе обставини доведеться заходити на нове коло, щоразу з новими правилами. Вплинути, приміром, на пришвидшення відновлення роботи ВККСУ, яка наразі зупинена непродуманими змінами законодавства, конкретний кандидат у судді чи суддя не в змозі. Із листопада 2019 року питання суддівської кар’єри поставлено на паузу через припинення повноважень членів ВККСУ після набуття чинності Законом «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» №193-ІХ. Тож наразі процес добору, кваліфікаційного оцінювання суддів повністю заблокований.

Після присяги суддю чекає не менший екстрим. Часто доводиться переїхати на роботу у іншу місцевість. Вирішувати проблеми з житлом, садочком/школою для дітей, роботою для дружини/чоловіка. Декому із суддів через недофінансування системи у певні роки доводилося самостійно забезпечувати собі можливість працювати, обладнувати робоче місце – купувати за власні кошти меблі, приносити свій комп’ютер, купувати принтер і папір. Нині у першій інстанції в загальних судах працювати доводиться на межі людських можливостей, виконуючи роботу за трьох до пізньої ночі і у вихідні дні. Адже тривалість і складність процедури наповнення судів кадрами, вплив суб’єктивних чинників під час оцінювання, відсутність чіткого і прозорого механізму кар’єрного зростання, безперервне хаотичне та непрогнозоване реформування, нестабільність законодавчої бази призводить до неукомплектованості судів та відтоку кадрів із судів.

На сьогодні в Україні з 7295 штатних посад суддів фактично заповнені 5275, з яких повноважними є лише 4853 судді; вакантними залишаються 2020 суддівських посад; два суди не здійснюють правосуддя, оскільки там немає повноважних суддів; у 97 судах фактична чисельність суддів відносно штатної забезпечена лише на 50 і менше відсотків; 2284 судді місцевих та апеляційних судів не пройшли кваліфікаційне оцінювання. Заблоковані кваліфікаційні процедури не дають змоги суддям, які були призначені на п’ять років стати суддею безстроково і продовжити здійснювати повноваження. Тобто формально судді є, проте здійснювати правосуддя можливість не забезпечена. Знову виникає підвішений стан не з їхньої вини. У невизначеному стані опинились й судді ліквідованих ВСУ та вищих спеціалізованих судів України, яких внаслідок непродуманих змін до закону позбавили права здійснювати правосуддя.

Події останніх років засвідчили, що, втративши понад 2500 суддів, держава спромоглася заповнити існуючі вакансії менш ніш на 10 %. Нестача кадрів не лише зумовлює обвал лавини справ на діючих суддів, а й зачіпає інтереси громадян – гарантувати розумні строки розгляду справ стає все важче. Правосуддя стає для людей менш доступним, адже 3,8 тисяч суддів не в змозі за рік розглянути 1,7 мільйонів справ і матеріалів. Недостатність кадрів у судах становить на сьогодні 32%, і ще близько 30% суддів мають право на відставку і можуть найближчим часом залишити суддівські посади. Лише з початку цього року у відставку пішли 163 судді. Порівняно з 2019 роком – 132 за увесь рік, темп відтоку збільшується. Дефіцит призводить до того, що подекуди через непрацюючі суди люди взагалі позбавлені можливості поновити справедливість. Упродовж півтора року дев’ять судів не здійснювали правосуддя, оскільки у їх складі не було повноважних суддів. Залишаються не вирішеними проблеми, які впливають на якість життя конкретних людей – питання виплати дітям аліментів, розлучення і поділ майна, опіка, оформлення спадщини, спори щодо землі, поновлення на роботі, боргових зобов’язань, спори у сфері публічно-правових відносин та багато інших.

Надзвичайно негативно впливає на роботу суддів невпинний законодавчий спам. Постійні розбалансовуючі зміни, непрофесійне нормотворення породжує колізії правозастосування. Застереження суддівської спільноти щодо руйнівних наслідків запроваджуваних новел до уваги не беруть. Судді не встигають вивчити свіжі положення законів, як вже з’являються нові взаємовиключні норми. Розмита, суперечлива, заплутана законодавча база дає підстави зайвий раз ставити під сумнів судові рішення. У будь-якому випадку, одна сторона спору завжди буде незадоволена вердиктом. Але якщо допускати варіативність застосування двох/трьох чинних норм з відмінним регулюванням, приводи для невдоволення роботою судді взагалі ніколи не вичерпаються. І у Вищу рада правосуддя будуть сипатись сотні скарг на суддів від громадян, адвокатів, правоохоронців.

Суттєвим чинником, який зумовлює відтік кадрів є також постійні інформаційні атаки та дискредитація судової гілки влади на державному рівні. Судді часто несуть репутаційні втрати від того, до чого особисто абсолютно не причетні. Адже всіх стрижуть під один гребінець і кожен мусить відповідати за ложку дьогтю, хоч бочку меду зіпсував не він. Політики, представники державних органів, неурядових організацій, так званих активістів-експертів регулярно ліплять ярлики продажності на всіх суддів без розбору. Мета здебільшого одна – «виправдати» свою «значиму» участь у становленні справедливого суду і підпорядкувати суд. Дійшло вже навіть до того, що проекти нормативних актів, наприклад проект Антикорупційної стратегії, містить голослівні твердження про недоброчесність суддівського корпусу та органів суддівського врядування та недовіру до них у суспільстві. Маніпулюючи бездоказовими закидами, говорять про необхідність створення ще якихось додаткових контролюючих органів над органами судового врядування і суддями. При цьому посилаються на те, що діяльність п’яти антикорупційних інституцій розбалансована і малоефективна.

За Законом «Про судоустрій і статус суддів» посадовці повинні утримуватися від заяв та дій, які можуть підірвати незалежність судової влади та авторитет правосуддя. Неповага до суду чи суддів, поширення інформації з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду тягне за собою відповідальність. А хто ж в Україні був притягнутий за дезінформацію та введення суспільства в оману? Питання риторичне. Проте, весь штучно створений негатив падає на голови суддів.

Судді вигорають не лише від надмірного навантаження, а й від життя під мікроскопом. Їх позбавляють права на особистий простір, під прицілом камер вони майже цілодобово – і в судових засіданнях і поза роботою. Вони не можуть почуватися вільно – постійно треба контролювати: куди йдеш, з ким зустрічаєшся, що говориш. Адже завжди знайдеться привід трактувати що завгодно проти тебе. Під мікроскопом не тільки суддя, але і його родина. Багато хто йде з посад, адже немає ніякої прогнозованості та впевненості у завтрашньому дні і можливості спокійно виконувати свої посадові обов’язки. Оскільки вже завтра на догоду популістам може бути ініційована перевірка раніше перевірених, переоцінювання вже оцінених, обмеження соціальних гарантій, чергове деструктивне реформування в чиїхось приватних інтересах.

У суддів немає часу відповідати на закиди упереджених зацікавлених осіб і доводити свою правоту. Їх не часто побачиш в етерах чи на сторінках ЗМІ. Занадто багато роботи. А ще суддя зв’язаний кодексом суддівської етики. Судді щодня здійснюють правосуддя за себе і за колег, які нині опинилися у створених законодавцями заторах. І сподіваються, що незалежність суддів таки перестане бути декларативним гаслом, що пресинг, маніпуляції, намагання парламентарів і урядовців нав’язати рівноправній гілці влади свої умови і правила, врешті припиняться. Що законодавство буде систематизоване, а наслідки його зміни прогнозованими.

А для цього треба замінити популізм на фаховість, позбутися національної звички вихваляти усе міжнародне, згадавши про те, що в Україні є багато висококваліфікованих і порядних суддів, адвокатів, науковців, правників. І що доброчесність – це культурне явище, на якому базується ментальність. Вона є, або її немає. Сумніви у доброчесності повинні мати під собою реальні підстави. На сьогодні кожен суддя підзвітний і відповідальний перед суспільством через інститут дисциплінарної відповідальності, є суб’єктом декларування не лише майнового стану, доходів і витрат, але й декларує критерії доброчесності,  родинних зв’язків, є суб’єктом постійного і безперервного моніторингу. А тому не потрібно видумувати нові деталі мікроскопу. Що стосується очікувань суспільства, то воно хоче бачити компетентного і незалежного арбітра, захищеного від будь-якого впливу чи тиску, впевненого у собі та у завтрашньому дні.

 Джерело: Блог для ІА "Укрінформ"

Фото: Мультимедійна платформа іномовлення України Укрінформ

За повідомленням управління інформації Вищої ради правосуддя